Ольга Кобилянська

Більшу частину свого життя провела у Чернівцях Ольга Кобилянська. Тут на всю широчінь розквітнув талант демократичної письменниці, творчістю якої починається нова сторінка в історії української прози кінця XIX — початку XX ст. У цьому місті написано соціально-психологічну повість. «Земля», сповнену чарами народної поезії повість «В неділю рано зілля копала», «улюблену працю авторки» повість «Через кладку» і повість «За ситуаціями», в яку письменниця «вложила послідні лілії своєї душі і молодих іще почувань», та багато-багато інших творів.
Переїхавши разом з батьками в 1891 р. до Чернівців, О. Кобилянська включається у громадське життя міста, бере активну участь у створенні «Товариства руських жінок на Буковині». Велику роль у творчому зростанні О. Кобилянської відіграла дружба з видатними діячами демократичної української культури того часу. Вона дружила з М. Павликом, який переконував її, що «матеріалістичний світогляд єдиний, найправдивіший». Багато років щирим порадником, критиком та видавцем творів О. Кобилянської був О. Маковей. У 1898 р. авторка «Царівни» брала участь в урочистому святкуванні 25-річ.ного ювілею літературної діяльності свого вчителя І. Франка, а наступного року поїхала на Східну Україну. Там вона зустрілася з М. Коцюбинським, М. Старицьким, М. Лисенком, відвідала могилу Т. Шевченка у Каневі, гостювала в Лесі Українки і на все життя подружилася з нею.

Таке оточення допомагало молодій письменниці утвердитися на позиціях реалізму і демократизму. І. Франко, характеризуючи письменників, що ввійшли в літературу на грані XIX і XX ст.ст., на чолі їх поставив видатну буковинку О. Кобилянську, називав її «найсильнішим і оригінальним— жіночим талантом у австрійській Русі».

Кілька років (1899—1903) письменниця мешкала по вул. Новий світ, 61 (тепер вул. Шевченка, 83). Тут написані повість «Земля», новела «За готар» та інші твори. Тут влітку 1901 р. у О. Кобилянської гостила посестра з великої України —Леся Українка.

У травні 1903 р. О. Кобилянська переїхала на мешкання по вул. Звіздяній (нині вул. Б. Хмельницького, 96). Повертаючись з Італії того ж року, сюди вдруге завітала Леся Українка. Вельми бідувала О. Кобилянська в роки першої світової війни. Вона не змогла оплачувати квартири і змушена була перейти в підвальне, холодне і напівтемне приміщення (тепер вул. Жуковського, 24). Це була маленька кімнатка з єдиним віконцем і дірявими дверима, що виходили прямо на вулицю. Відома всій Європі письменниця не мала тепер на шматок хліба…

Тільки в 1928 р. за одержаний з Радянської України гонорар Ольга Юліанівна придбала собі, нарешті, власний будиночок, де нині її музей (вул. Димитрова, 5), і в ньому ж дочекалася «щасливої п'ятниці» — 28 червня 1940 р., коли над Буковиною замайоріли прапори довгожданої волі. Тут старенька письменниця писала свої радісно збуджені публіцистичні статті, оспівувала лагідне проміння сонця, що освітлювало «чарівний цвіт, прискорюючи його дозрівання в плоди правди і свободи». Померла Ольга Кобилянська 21 березня 1942 р. Проводжали її в останню путь на чернівецьке кладовище всього кілька десятків людей, бо боярські власті заборонили оголошувати про похорон письменниці…

Микола Івасюк

Серед славних імен, яких відкрили світові Чернівці, не можна не згадати імені чудового художника-реаліста Миколи Івасюка. Обдарованому синові заставнівського селянина-столяра вдалося вступити до Чернівецької вищої реальної школи, де професором малюнку і живопису був на той час Юстин Пігуляк. Саме він одразу помітив у юнака хист до малювання, запалив у ньому жадобу до мистецтва, допоміг потім вступити йому до Віденської Академії мистецтв. В 1893 р. у Мюнхені М. Івасюк познайомився з І. Рєпіним і показав йому перший ескіз своєї картини «В'їзд Богдана Хмельницького у Київ». Повернувшись з-за кордону на Буковину (1897), М. Івасюк цілком присвятив себе мистецтву, громадській і педагогічній діяльності. Він працює викладачем малюнку і живопису в Чернівецькій вищій реальній школі, влаштовує кілька виставок своїх творів, разом з Ю. Пігуляком відкриває в місті рисувальну школу «для талановитої, та бідної молоді».

«Покутська трійця»

З Чернівців засяяло широкому світові яскраве сузір'я талантів — «покутська трійця»: Василь Стефаник, Лесь Мартович та Марко Черемшина.

Під час шкільних канікул 1889 р. три коломийські гімназисти приїхали до Чернівців з незвичайною місією: налагодити видання творів «Спілки Л. М.» Як наслідок переговорів з чернівецьким друкарем Чопом через деякий час з'явилася тонесенька блакитна книжечка «Нечитальник». Учасниками «Спілки» були В. Стефаник, якому належала тема оповідання і оплата коштів за видання, Лесь Мартович, автор самого твору, та їх товариш, добрий співак Василь Равлюк. Але учасники таємного гімназійного гуртка цікавилися не лише красним письменством: вони шукали відповідей на пекучі питання життя і знаходили їх у працях К. Маркса та Ф. Енгельса. Вони взялися за переклад «Анти-Дюрінга», маючи намір надрукувати його в тій же друкарні. Та здійснити задумане не вдалося — за участь у таємному гуртку й агітаційну роботу серед населення В. Стефаника і Л. Мартовича виключили з гімназії. Довелося доучуватись у Дрогобичі. Після гімназії Л. Мартович вчився у Чернівцях на юридичному факультеті університету.
Через кілька років до Чернівців знову завітав В. Стефаник. 5 листопада 1897 р. в газеті «Праця» з'явилася його новела «Виводили з села». Згодом на сторінках того ж часопису побачили світ «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська», що принесли авторові письменницьку славу і визнання.
На сторінках «Буковини» читачі вперше побачили ім'я Марка Черемшини. В кінці 1895 р. коломийський гімназист Іван Семанюк прислав О. Маковеєві свою романтичну новелу «Керманич», назвавши себе в листі «буковинським гуцулом Марком Черемшиною». Вона сподобалась редакторові й була надрукована. В цьому ж році Марко Черемшина закінчив гімназію і поступив до Віденського університету. Звідти він продовжує надсилати свої твори для друку в «Буковині», а в 1901 р. видає їх у Чернівцях окремою книжечкою «Карби», що поставила автора на чільне місце в українській новелістиці XX ст.